Частина тебе

Гадаю, для тих, хто вперше (вдруге) втрачає близьких людей, зокрема у дуже молодому віці, ця стрічка може бути цікавою та корисною, але оскільки я вже втратив всіх, кого міг втратити та це тривало довго і багато разів, я вже звик до всіх цих речей, то для мене ця стрічка була нудною, я лише змарнував час. Коли втрачаєш вперше (НЕ обов'язково через смерть), то те є дуже сильне почуття, просто як сильною є найперша закоханість тільки навпаки. Виникає враження, відчуття, як ніби світ зникає, все стає до гори дриґом, людина метушить ся, НЕ знаходе собі місця. Деякі люде, які пережили таку втрату у молодому віці, застрягають у тому стражданні та несуть його до скону, часто залишаючи відбиток свого болю в инших людях. Більшість звикає, починає жити знову. І це є правильно. Ті, хто це НЕ переживав, навряд зрозуміють те холодною головою. А загалом це відчуття втрат переживуть всі, хто доживе до 50-60 років. Навколо вмиратимуть діти, бабусі-дідусі, батьки, брати-сестри, друзі, тварини тощо. З часом звикаєш до цих втрат і чалапаєш життям вже байдужо сприймаючи всі удари долі, те, як зникає твій світ. А ще старці вже НЕ мають стільки сил, жеби шаленіти, дуркувати від болю, як те бува у молодому віці. Тож, набута безпорадність чекає на всіх у старості.
А та дурнувата відмова праву людини на вбивство самого себе, це є окрема розмова.